Перемога над поразкою

Етюд життя Людвіга ван Бетховена

малюнок №1

Маленький хлопчик, що дуже сильно любить музику.  Маленький хлопчик, що дуже сильно хотів би гратись із однолітками. Темні очі вдивлялись в клавіатуру. Одне і те ж, одне і теж.... Поки не зіграє ідеально. Втома і бажання вирватись на свободу, бажання вийти і трохи розслабитись.... А натомість заняття, заняття, заняття. Так, Людвіг любив музику, дуже сильно. Зрештою аби трохи розважитись він грав свої мелодії. Сумна мелодія, що росла, набирала сили, прагнення до волі, і як пташка, що втратила надію  замовкає. Пауза і хлопчик далі грає свою програму. А кому іще розповісти про своє горе, як не роялю? Тепер Людвіг чує як в кімнату заходить батько і кричить на нього аби той не грав дурні, а по нотах.

А попереду ще зачинена кімната і заняття до півночі...

малюнок №2

Дитинство Бетховена хоч і сповнене труднощів, та не без світлих сторін. Коли Людвіг пішов до школи йому подобалось читання і філософія. Надалі впродовж всього життя він не зраджував своїй звичці. Характер у нього був запальний і жвавий. А ще у нього було дуже добре серце.
У вісім років учителем Людвіга був Пфейфер, дуже обдарований і надзвичайно добре обізнаний у музиці. Пфейфер вмів грати на усіх інструментах, він міг зімітувати звук будь-якої пташки, що дуже веселило дітей. І поки Пфейфере не випивав, то був дуже добрим. Тож в той час, що Пфейфер повертався із батьком Людвіга, Ігоаном Бетховеном, із трактиру, був для Людвіга найгіршим. Хлопчика будили серед ночі аби заставляти його займатись. Так серед ночі і до ранку Людвиг займався, відпрацьовував складі місця.
Все дитинство до появи Неффе, Людвіг мав строгих і дуже вимогливих вчителів. Попри це Людвіг не міг сказати нічого поганого про свого вчителя не лише із поваги, але й тому, що мав добре серце.

Неффе, улюблений учитель Бетховена, який крім музики радив Людвігу книжки і розповідав революційні ідеї. Крім цього, Неффе пов'язав любов до Баха і Генделя.
За Неффе Бетховен написав перший свій твір 9 варацій для фортепіано 1782-83рр.

У прощальній бесіді Неффе дав Людвігу певні настанови, а також висловив свою віру в можливості,що було для затурканої, але чистої душі, наче ковтком свіжого повітря. Адже сам Людвіг не насмілювався повірити, що він може стати композитором.
Неффе: ''Талант - це ще не все, він може загинути без диявольської наполегливості. Заборони собі говорити такі слова я не можу! я не хочу! я не знаю! Сто разів зазнаєш поразки - сто разів піднімись знову. ... Життя рухають трудолюбиві мудреці, а не ті, хто тільки й вміє, що стояти з бичем.''

малюнок №3

Знайомство з Моцартом.

Ще з дитинства Батько хотів зробити з Людвіга нового Моцарта. Однак Бетховен не був вундеркіндом і навчання йому вдавалось важко. Проте праця, строгість його вчителів і наполегливість створили йому вічне ім'я.

Коли Людвіг зустрівся із Вольгантом Амадеєм Моцартом то зіткнувся із небажанням визнаного маестро слухати. Першим твором Бетховена, який був виконаний блискуче, Моцарт не був вражений і залишався холодним. Однак Людвіг не здався і попросив у Моцарта аби той дав йому якусь теми. І так як Бетховен розвивав мелодію, Моцарт зауважив: ''Запам'ятайте цього хлопця, він ще дасть про себе знати всьому світу!''.

Таку радісну новину для Бетховена погіршила новина про смерть улюбленої матері.

малюнок №4

Людвіг ван Бетховен вдруге у Відні. Цього разу він затримається тут на довше.
Міське життя кипить, суспільні події розгортаються...
В той час:

Місячне світло заливало кімнату. Урок щойно закінчився і Джулія Гвічарді прощалась з маестро. Її карета спізнювалась. Тож Бетховен сів за рояль і почав грати.

Він виливав свої наніжніші почуття... Так він зізнався у коханні.

Згодом він отрима відмову. Однак не Джулії судилось стати його безсмертною коханою.

малюнок №5 

Бетховен був прихильником французької революції, свободи та рівності. Тому він присвятив свою Героїчну Симфонію Наполеону. Та як тільки Наполеон проголосив себе імператором, Бетховен сприйняв цю новину із своєрідною для нього імпульсивністю, він був дуже розлюченим, тому згодом змінив присвяту. 

Бетховен ніколи не боявся  озвучувати свої думки, не міг терпіти становища залежного від придворних, не міг схиляти своєї голови перед знаттю вищого рангу. 

малюнок №6

Безсмертна кохана. Тереза Брунсвік, жінка яка розуміла його як ніхто інший, з нею і тільки з нею маестро міг уявити своє життя. Вони виявили один одному взаємні почуття. Тож Бетховен написав Апассіонату і присвятив безсмертній коханій.

малюнок №7

На початку 19 століття, Бетховен перестає чути нижній регістр звуків. Ця хвороба прогресує і вже 1812 складає свій перший заповіт. Він знаходиться на межі. Ще трохи він би вчинив самогубство. Та щось втримує його тут. Його залізна воля, терпіння і незавершені задуми. Через поганий слух, а згодом і повну відсутність Людвіг не може спілкуватись із людьми, не може диригувати, а найгірше не може комусь зізнатись у тому, що він оглух. Тому люди ставляться до нього як до високомірного музиканта. В цей час Бетховен страждає, намагається справитись із горем, все завдає йому болю. Лише деяким своїм друзям він все ж зізнається, що оглух, однак до останнього не полишає надії на вилікування. 

Це дуже важливий етап у творчості Бетховена. Особливо в останні роки життя, глухий музикант пише дев'яту симфонію, де в кінці звучить Ода радості, його меса в C та D -dur  й  інші твори цього періоду звеличують радість. 

малюнок 8

Здоров'я Людвіга ван Бетховена погіршується. Зрештою за кілька днів до своєї смерті він говорить ''Рукоплещіть друзі, комедія завершена.''.

Він помер у ніч, коли лютувала злива, а небо розсікали блискавки. 

Творчість Людвіга Ван Бетховена: думка і звук

Музиці Бетховена характерні ясність, раціональність мислення, монументальність та стрункість форми. Бетховен балансує на межі класицизму та романтизму, йому характерні всі ознаки класичних композицій, однак його твори сповнені нових підходів, його музика багатогранна. Він був останньою людиною XIX століття, для кого сонатність була найбільш прородною, безпосердньою формою мислення. Його нестримні емоції та витримана стрункість творів вражають. Окрім того Бетховену притаманне глибоко-філософське, інтелектуальне начало, яке вн втілює в музиці. Так як змінюється думка, постіно перебуваючи в русі, так і Бетховен постійно шукав нових форм, нових звучань. Від героїчного до романтичного, справжня людина класико-романтичної епохи. 
Через музику Бетховен показує оптимізм, героїзм, справжній героїзм вібрує в повітрі, коли звучить його Героїчна Симфонія, або ж 5 Симфонія. Бетховенський герой володіє неприборканою пристрастю та мужністю, яка ховає в собі великі моральні принципи.

Світла гаромнія, єдність із світом та природою.

Світовідчуттє Бетховена будується на гармонії із світом. 
Звідси і його 9 Симфонія - його останній твір. 
''Ода Радості''